TwitterFacebook
Неділя
22 Жовтня 2017

Наша мета - Ваша поінформованість

Login

Роман Миколаїв. Освітянин за покликанням, або Неупереджене знайомство

Влітку 2016 року освітянську сферу міста Хмельницького сколихнули зміни. З приходом нового начальника управління освіти Хмельницької міської ради його ім’я звучить у кожній школі та дитячому садочку міста. Одні приймають усі нововведення, інші протестують, а треті складають різноманітні плітки та легенди про цю особу. І ось, напередодні свята Першого вересня – Дня знань, журналісти «Марічка NEWS» вирішили розвіяти всі міфи, утворені довкола особи Романа Дмитровича Миколаїва і вперше поговорити з ним не про роботу, а про особисте.

– Я народився в селищі Олов’яне-4 Читинської області Російської Федерації. Походжу з родини військовослужбовців. Мій тато був офіцером Радянської армії (ракетні війська стратегічного призначення) і якраз в ті роки проходив там службу. Але і мама, і тато мої родом з села Шпичинці Деражнянського району. А з 1981 року їхня дивізія була передислокована в Україну, відтоді ми живемо в Хмельницькому. Навчався в ЗОШ № 12 в мікрорайоні Ракове. Це була російськомовна школа, а мені потрібно було вміти писати українською, тому закінчив там тільки 8 класів. Звичайно, ми в родині завжди говорили українською, але з письмом рідною мовою було складніше.

У 1994 році я перейшов на навчання до обласного інтернату № 2, теж у мікрорайоні Ракове. Було досить складно, адже я різко перейшов з російської мови навчання на українську – така шокова терапія, але це дозволило мені опанувати писемну мову і зрозуміти предмети саме українською. Щодо мовних термінів – я й досі для себе інколи в голові ще розмірковую, чи це «глагол», чи «дієслово».

Наступний крок – обласний ліцей-інтернат із поглибленим вивченням історико-правових наук, який закінчив з двома четвірками в дипломі у 1997 році. В тому ж році вступив на історичний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету, після отримання диплома одразу вступив до аспірантури інституту філософії Національної академії наук України на відділення релігієзнавства. До цього часу є пошукачем ступеню кандидата філософських наук. Пройшов передзахист та ідею захистити кандидатську дисертацію не закидаю.

Поки я навчався в аспірантурі на заочному відділенні, працював в університеті «Україна», потім в академії Державної Прикордонної служби, в Міжрегіональній академії управління персоналом, головним спеціалістом в обласному управлінні у справах сім’ї, молоді та спорту. З 2007-го по січень 2016 року був проректором з наукової роботи Вищого духовного навчального закладу Прав, який на той момент розташовувався в Гусятинському районі Тернопільської області.j3BSTPyIW3A А чи пам’ятаєте той момент, коли у Вас з’явилось бажання пов’язати своє життя саме з освітою?

– Мріяв про це з дитинства. Свідомо подавав документи в два вищі навчальні заклади – в Київський педагогічний імені Драгоманова та Кам’янець -Подільський. Вступив одночасно в обидва, але в моїх батьків не було фінансової можливості навчати мене в Києві, тому я обрав для себе Кам’янець.

Якщо йдеться про те, чому я погодився очолити управління освіти – причина лише одна. Я особисто знаю з першого курсу навчання нашого міського голову, ми п’ять років просиділи за однією партою, три роки прожили в одній кімнаті. Я знаю цю людину як абсолютно відверту, чесну, з тими принципами, які я поділяю. Звичайно, в нас є різні погляди на історичні моменти, на релігійні, але це ніяк не стосується розбудови держави. Тому що і він, і я за будівництво української країни. Тому, коли він запропонував мені очолити управління освіти – я погодився. Адже твердо знав, що з цією людиною можна змінювати нашу державу, принаймні наше місто. В інших обставинах я би на цю посаду не погодився – бо попередня моя посада проректора була більш високооплачуваною. Але я отримую моральне задоволення від того, що роблю все відповідно до тих морально-етичних принципів, які всотував у себе протягом свого дитинства від батьків. Я доземно вклоняюся своїм батькам, які жили і в Росії, і в Німеччині, але завжди вдома спілкувалися українською, завжди святкували наші народні свята. І це надзвичайно вплинуло на мій життєвий вибір. Дуже багато людей життя поклали, і поту, і крові, аби здобути той мізер, який ми маємо. Я дякую батькам за мрію про українську державу.4uUi8d-cWQM Коли людина дійсно любить свою роботу – це одразу помітно за якістю праці. Однак не потрібно забувати і про відпочинок. Чим Ви полюбляєте займатись у вільний час?

– Люблю рибалити. Улюблене місце – Головчинці. З дітьми залюбки виїжджаємо на природу. Просто з дружиною можемо зібратися, сісти в автомобіль та поїхати в ліс чи на Дністер. Подобається мені співати. Моя мама все життя співала в хорі. Сестра, вся родина співає. Мої друзі та колеги знають: якщо ми десь збираємось разом, на рибальство, наприклад, то я обов’язково співатиму. Свого часу навіть писав пісні, записував диски. Тепер час від часу проводжу творчі зустрічі. Це мені до снаги.ZM3JQQUvNRY Які Ваші музичні вподобання?

– Люблю етно-рок. Щось на зразок «Воплі Відоплясова», «Калинова Моста»… Свідомо обмежую себе в слуханні російських виконавців. Вважаю, що доки ми крапку не поставимо в цій неоголошеній війні, яка зараз точиться на теренах нашої держави, допоки не буде нашої перемоги, – ми повинні кардинально, кожен для себе поставити питання перегляду проросійських телеканалів, прослуховування російської музики, читання російських видань тощо. Не тому, що вони погані. Але ми повинні витримати свою позицію, своє обличчя. І показати, що ми не можемо миритися в малому, коли в нас відбирають Вітчизну. Морально це невірно.GF8HHCA_4fc– Що читаєте?

– Дуже люблю історичну літературу, історико-фантастичні романи, до прикладу, Толкіна, страшенно люблю політичну аналітику, люблю вивчати різноманітний релігійний досвід культур народів світу. Зараз такий етап у моєму житті, коли я з зацікавленням вивчаю історію буддизму та його напрямки. Також надзвичайно зацікавлений і, дякуючи колегам по управлінню, ідеями з педагогічних технологій. Вважаю, що педагогічні експерименти взагалі мають проводитися в кожній школі. Будь-яка школа повинна мати свою родзинку, що притягуватиме різних дітей: з гуманітарною схильністю, з природничими здібностями, з ухилом до розмірковувань, з цікавістю до робітничих професій. У нас 33 школи – кожна з них може мати власну специфіку, притягувати до себе дітей не за місцем проживання, а за інтересами. Тому повторно для себе вивчаю педагогіку та думаю, що навіть дійду до написання методички.

– Відомо, що Ви зразковий сім’янин. Ваша дружина теж освітянка?

– Ні. Дружина має середню спеціальну освіту і останніх 7 років була в декретній відпустці. А зараз працює нічними змінами на «Насолоді» – на випічці тортів.

Який найяскравіший спогад зі шкільного життя Ви можете пригадати?

– Це Перше вересня першого класу. Перша вчителька Якубовська Таїсія Сергіївна, яка на першому уроці попросила нас намалювати свою мрію. І коли ми закінчували молодшу школу – нам ці малюнки віддали. Щоправда, тоді ми це не оцінили. А от зараз мені було б дуже цікаво побачити, що я тоді намалював. І дуже близьке до цього було враження у 8 класі на уроці хімії. В мене викладала Катерина Дмитрівна Новченкова. Зазвичай хіміки близькі до математиків, та вона запитала в мене не про те, як я добре вмію рахувати, як запам’ятовую формули, а про те, які в мене життєві інтереси. Я розказав, що люблю ліпити з глини, – і вона не просто не забула про це, а кожного уроку цікавилась у мене, чи виліпив я щось нове, просила принести, показати… І це було щиро, і такий вчитель для мене в житті є прикладом.



Напишіть відгук


Дивіться також:

Суспільство

Кримінал

Інтерв’ю

Спорт