TwitterFacebook
Неділя
22 Жовтня 2017

Наша мета - Ваша поінформованість

Login

Секретний код українства

Журналісти «Марічка NEWS» напередодні всенаціонального свята волі та українства провели соціально-територіальний експеримент – зібрали коментарі українців із Заходу, Сходу, Центру, Півночі та Півдня держави. У мешканців Дніпра, Луцька, Києва та інших міст України ми дізнавалися, якою за чверть століття стала наша спільна Батьківщина, що вкладає кожен українець у зміст національної ідеї, патріотизму, нації.

Енциклопедичне визначення поняття «національна ідея» характеризує цей термін як «акумулятор прогресивних національних програм, політичних ідей, гасел, цінностей, рушій національного прогресу, основу національно-визвольних рухів».

Державності ми удостоєні вже 25 років, тож як для себе особисто кожен українець розуміє це поняття, чи залежить сприйняття державності від того, в якому регіоні проживає громадянин, чим займається, яку релігію сповідує? Загалом, в «інститут національної ідеї» ми включили п’ять елементів: мова, культура, патріотизм, віра та рідна земля.

Почнемо з наймолодшого покоління та його незаангажованих щирих коментарів. Так, юна художниця Влада народилась у місті Антрацит Луганської області, але з початком подій на Сході переїхала разом з матір’ю до Хмельницького, де проживає останні два роки. На наше запитання, що в першу чергу вкладає дівчина у поняття «національна ідея», Владислава одразу вигукнула: «Звичайно, любов до рідної землі! Особливо сьогодні, коли ми, переселенці зі Сходу, покинули домівки і були вимушені будувати все заново тут. Тільки підтримка та щирість українців дає надію на відбудову цілісності нашої Батьківщини».

Колега дівчини по творчому цеху, художниця, упорядниця багатьох мистецьких виставок та перфоменсів Хмельницького обласного художнього музею Марія Фролова так охарактеризувала значимість культури та мистецтва у структурі української національної ідеї: «Для творчих особистостей мистецького осередку можливість та свобода самовираження завжди була найвищою цінністю. Наша щедра на таланти земля дала світу не одну сотню митців, і по сьогодні дарує. Ми – художники, скульптори, графіки, всі творчі люди – щиро віримо, що сила мистецтва здатна лікувати серця та гоїти душевні рани, бути віддушиною, сповненою новими формами любові до України. Так, нещодавно в приміщенні нашого музею проходила виставка робіт відомої волинської художниці Валентини Михальської «Любов моя, Україна». 89 робіт у різних мистецьких техніках несли одну ідею: прославляння рідної землі, її прекрасних людей і тієї віри, яка допомагає щодня доводити, що ми незламні, бо об’єднані. Без культурної спадщини, без митців сучасного і майбутнього українського мистецтва та їх шедеврів я не уявляю нової України. Погляд українського митця – прогностичний і вірний тільки своїй чистій душі».

Чи пов’язаний український патріотизм з місцем народження громадянина, чи можна ним надихнутись, навіть не будучи мешканцем держави за документами, дізнавались наші журналісти у засновника благодійного фонду «Волонтери Снігіревщини», волонтера благодійного міжнародного фонду «Червоний хрест» та благодійного фонду «Крокуємо з турботою», депутата Миколаївської обласної ради Андрія Закусілова: «Певно, найяскравішим прикладом поняття «патріот» для мене став боєць грузинського батальйону, якого я зустрів минулої поїздки в зону АТО. У бійця я поцікавився, що він робить далеко від батьківщини, чи є у нього сім’я в Грузії. Його відповідь стала для мене приємним відкриттям: «Незабаром після початку бойових дій на Сході я з рідної Грузії приїхав до не менш рідної України, віддати громадянський обов’язок братській батьківщині. Адже, коли свого часу Росія напала на Грузію, українські брати нас підтримали і з нами пліч-о-пліч воювали з ворогом. Тепер настала наша черга допомогти українській землі, підставити своє плече вірного друга, рідного брата. Ось такою – вірною і духовною, поза відстані, буває братська любов двох народів. Будьте певні, якщо поруч з нами такі патріоти, які здатні покинути рідний дім, дітей заради підтримки братнього народу в боротьбі за свободу – ми точно переможемо!»

Питання віри в укладі нашої країни, в свідомості, традиціях українців завше посідало одне з ключових місць. Так сталось, що непересічною особистістю, яка наважилась відверто відповісти на запитання журналістів, яке місце займає Бог у душах українців, став пан Джозеф, уродженець Нігерії, нині киянин. Два роки тому йому довелось покинути рідний Луганськ: «Я шалено закоханий у мою неньку, а також безмірно вдячний Богові за те, що живу саме тут, серед таких щирих, віруючих людей, які ще 15 років тому прийняли мене як рідного, і досі я почуваюся як вдома. Я впевнений, що всі страшні події, які сьогодні прийшли до моєї другої Батьківщини, є випробуваннями віри нації. Як мені відомо, таких іспитів наша країна за історію існування пережила не мало, але Україна зберегла свою гідність та віру, тому і зараз їй допоможе Бог! Слава Україні!»

Цінність територіальної цілісності країни, як вищої в житті патріота, підкреслила своїм прикладом попутниця Валентина з купе потягу № 12 сполученням Київ – Новоолексіївка. Ця відчайдушна жінка весь час пересування залізницею готувалась перейти кордон, прокладений не українцями, але для них. Чи все ж проти? «Крим для мене невіддільний від України. У Києві я відпочиваю розумом, навіть іноді на мить вдається забути, що там, у Криму, на мене чекає земля, на якій страшно визначати себе українкою. Проте, ми не втрачаємо надії, боремось за весь будинок – Україну, а не окремі апартаменти. І якщо навіть ця перемога є питанням не днів, а років, ми готові чекати, співати українські пісні рідною мовою і зустрічати світанки на березі Криму, назавжди українського!»

Ще один погляд на поняття ідеї української нації висвітлює протягом усієї своєї мистецької діяльності лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка – Валерій Франчук. Знаний митець, який останніми роками мешкає в Києві, завжди наголошує на тому, що він народився на Поділлі. Колиска нашого хлібного краю виховала особистість, роботи якої надихають молодь і викликають почуття гордості за нашу землю. Пан Валерій наголошує: «За 25 років наша Батьківщина могла, звичайно, досягнути найвищих показників розвитку держави. На жаль, для деяких українців патріотизм став засобом заробітку. Це справа особистої відповідальності перед самим собою – осягнути розуміння, що служба своїй державі, нації, людям – справа не грошова… Проте, я впевнений, що Україну досі об’єднує і береже розуміння, що в нас є одна спільна цінність – наша земля, іншої не буде! Тож давайте боротися за цей безцінний спільний скарб. Як писав наш вічний Кобзар – «Борітесь і поборете!»

Підсумовуючи думки лише декількох представників нашого багатогранного суспільства, можна відмітити кілька тенденцій. По-перше, національна ідея українства неможлива без її безпосереднього носія – народу. Судячи з коментарів, громадяни України готові берегти та примножувати ідею як національний скарб.

По-друге, процес усвідомлення цілісності національної ідеї від краю до краю держави має включати систему вдосконалень та реформ – насамперед, у свідомості кожного громадянина України і, як наслідок, у діяннях. «Почни з себе» – Революція Гідності стосується кожного, а відтак – суспільства в цілому. У систему розуміння українця міцно проникло поняття «зла» як поштовху до розвитку та інновацій. А нам усім потрібно готуватись до «добра» та дотримуватись законів «воєнного часу» – доброчесті, взаємодопомоги, щирого порятунку – у мирний час.

Ольга НІКІТІНА


Автор :

Напишіть відгук


Дивіться також:

Суспільство

Кримінал

Інтерв’ю

Спорт